Консультації для батьків
Як перевірити, чи готова дитина до школи
Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою, вона повинна бути в злагоді зі своїм “Я”. Так є, коли ми, виконуючи ту чи іншу роль, задоволені нею. Наприклад, якщо дитина йде до школи і не хоче там навчатися, чи буде вона задоволена роллю учня? Звісно, ні. І що відчуватиме така дитина? Що означатиме для неї така роль? Тривогу!
Основні запитання, що ставлять фахівці, котрі працюють з дітками, які готуються йти до школи, такі: “Чи хочеш ти йти до школи?”, “Чому ти хочеш йти до школи?”. І якщо діти відповідають: “Так, бо тато з мамою кажуть, що там буде добре….”, “Бо не хочу ходити в дитячий садок, тому що там треба спати”, – це означає, що дитина насправді не дуже добре ідентифікує себе з роллю школяра. Навіть не дуже хоче її “приміряти”.
Тому батькам (часом з допомогою психолога) потрібно працювати з ідентифікацією (присвоєнням) нової ролі. Тобто, що означає бути школярем – що це не лише вміння читати і писати, але й нова соціальна роль: прокидатися вранці й збиратися в школу, класти до сумки шкільне приладдя, бути уважним на уроці, спілкуватися з вчителем, виконувати домашні завдання, чергувати в класі (якщо таке є в школі) тощо. Нехай батьки згадають свої шкільні роки, свій перший клас і поділяться досвідом – це дуже допомагає.
Разом з дослідженням мотиваційної готовності дитини до школи зараз також проводять тестування, яке показує рівень розвитку інтелекту дитини, пізнавальних процесів, моторику руки, загальну обізнаність (чи знає дитина, скільки їй років, як її звати, як звати тата й маму, чи рахує до 10 і в зворотному порядку, чи знає тварин, птахів, що таке парта, чи може назвати професії, в тому числі батьків, ким хоче стати тощо).
Звісно, тестування можна провести протягом невеликого часу, і методики покажуть результат у певний момент. Це може бути час за півроку до навчання, а може – й за місяць до початку навчального року. Якщо перший варіант, і тести показують середній рівень готовності, ці півроку – час для дозрівання мозку дитини, психологічного та фізичного розвитку.
У своїй роботі я опиралася також на спостереження за дитиною протягом її перебування в дитячому садку. Ці знання були важливими, адже я бачила дитину в динаміці, ретроспективі: якою вона прийшла в садочок, як проходила адаптація, як ця дитина контактувала з ровесниками, дорослими; як вирішувала конфлікти, якою була під час індивідуальної роботи; як спілкувалася з батьками; як відбувався розвиток її пізнавальних процесів.
Ця інформація дуже допомагала. Адже тестування проводять один раз протягом, наприклад, 30-40 хвилин. Трапляється таке, що психолог бачить дитину вперше. Окрім того, вона може хвилюватися: через нову атмосферу, незнайому людину, маму поруч, яка теж хвилюється, чи дитина все добре зробить… Так можна й помилитися під час виконання завдання.
Які навички показують готовність дитини до школи
Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“
Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.
Однією з ключових ознак готовності дитини до школи я вважаю розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.
Фото: автор – Y-Boychenko, Depositphotos
Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.
Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.
Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.
Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому я раджу батькам активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.
Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведінку.
Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.
Чи готові до школи батьки
Досвід навчив мене запитувати батьків: чи готові психологічно вони до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.
Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:
- готовність своєчасно розстатися з дитиною;
- відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
- готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
- готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
- відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.
Як полегшити дитині адаптацію до школи
- Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
- Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
- Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.
Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.
Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.
Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.
Ольга Цурка, психолог і психотерапевт
Фото: автор – Yaruta, Depositphotos
Як сформувати адекватну самооцінку у дитини?
Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.
До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.
1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї.
2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.
5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною все знаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «не можна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.
ОЗНАКИ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ В МАМ
У всіх нас бувають періоди стресу. Але іноді ми навіть не підозрюємо, наскільки виснажені, навіть якщо ті, хто нас оточують, говорять нам про це. Емоційне вигорання шкодить не тільки вам, але й вашому оточенню. На жаль, молоді мами звикли ігнорувати свої емоційні потреби, адже турбота про себе, задоволення своїх потреб, навіть базових (сон, їжа) сприймається жінкою як егоїзм. І, що ще гірше, прохання про допомогу розцінюється як слабкість.
Стереотип «сильної мами» шкодить жінкам. Бути сильною не означає працювати до фізичного та психічного виснаження. Подивіться на материнську силу з точки зору бізнесу: коли в компанії відкривається новий відділ, директор шукає хорошого менеджера, який стає керівником цього відділу. У свою чергу, він набирає штат співробітників, яким доручає роботу.
Бути «сильною мамою» означає бути хорошим керівником. Доручіть частину своєї щоденної роботи чоловікові, родичам або друзям. Це найкраще, що ви можете зробити і для себе, і для своєї сім'ї.
Розглянемо найбільш поширені ознаки емоційного вигорання у молодих мам.
Ознака № 1. Ви стаєте розсіяною
Зрозуміло, молоді мами через постійну зайнятість можуть забувати потрібну інформацію частіше, ніж зазвичай. Але якщо це трапляється постійно, це свідчить про емоційне вигорання. У таких випадках ви можете ставати надзвичайно розсіяними, втрачати речі й навіть забувати, що хотіли зробити або сказати. Чим раніше ви зрозумієте причину такої забудькуватості, тим швидше зможете собі допомогти.
Ознака № 2. Ви зриваєтеся на дитину й чоловіка
Останнім часом ви стали більш дратівливою, ніж зазвичай? Ви кричите на дитину, а потім шкодуєте про це, вважаючи, що в цьому не було необхідності? Ваш чоловік каже вам, що останнім часом у вас часто змінюється настрій? Можливо, ви схильні до емоційного вигорання.
Ознака № 3. Ви постійно відчуваєте втому
На питання про ваше самопочуття ви завжди відповідаєте, що втомилися? У кінці дня ви з останніх сил доповзаєте до ліжка, а на ранок все одно відчуваєте себе виснаженою? Безсумнівно, ви схильні до емоційного вигорання.
Ознака № 4. Ви стали менше уваги приділяти домашнім обов'язкам
Ви завжди готували дітям обід із трьох страв, але останнім часом кажете їм: «Візьміть щось у холодильнику?» Раніше ви годинами грали з дитиною, а тепер насилу витримуєте кілька хвилин? Ви відчуваєте провину через те, що не приділяєте достатньо уваги дітям? Це явна ознака емоційного вигорання. У вас немає сил подбати про себе, не кажучи вже про те, щоб бути зразковою матір'ю.
Як упоратися з емоційним вигоранням
Якщо ви вважаєте, що схильні до емоційного вигорання, використовуйте наведені нижче стратегії. Вигорання може трапитися з кожним, тому не думайте, що з вами щось не так. Не соромтеся звернутися по медичну допомогу й дотримуйтеся наступних рекомендацій:
-
Навчіться говорити «ні». Причиною вигорання може бути те, що ви завжди з усіма погоджуєтеся. Часто жінки почуваються ніяково, відмовляючи комусь. Не робіть цього. Якщо ви повністю виснажені, ваш емоційний стан може передатися вашим дітям. Навчіться говорити «ні».
-
Займайтеся йогою вдома. Якщо у вас немає можливості займатися йогою в спортивному залі, займайтеся цим удома з допомогою відеоуроку. Йога допомагає впоратися зі стресом й відновити енергію.
-
Пройдіть курс психотерапії. Емоційне вигорання може бути викликане неприємними подіями у вашому житті (такими як розлучення, хвороба, викидень, смерть близької людини тощо). У таких випадках може допомогти візит до психотерапевта.
-
Час від часу вимикайте телефон і комп'ютер. Якщо ви до самої ночі відповідаєте на електронні листи й СМС з робочих питань, це може викликати стрес і розлади сну. Вимикайте вечорами електронні пристрої, щоб забезпечити собі повноцінний відпочинок.
-
Заручіться підтримкою чоловіка. Більшість обов'язків з догляду за дітьми лягає на ваші плечі? Якщо так – варто поговорити з чоловіком й передати частину обов'язків йому. Якщо чоловік вам допомагає, але ви все одно вибиваєтеся з сил, попросіть допомоги у ваших батьків або скористайтеся послугами няні.
-
Не завищуйте своїх очікувань. Якщо ви думаєте, що завжди будете викладатися на 100 %, ви не зможете цього зробити й тільки заробите стрес. Це не означає, що потрібно розпустити дитину й дати їй повну свободу дій. Це означає, що потрібно піклуватися про себе. Давайте собі поблажки там, де це можливо, і не звинувачуйте себе за помилки.
-
Навчіться справлятися із занепокоєнням. Тривале або часте занепокоєння може призводити до емоційного вигорання. Справитися з занепокоєнням вам допоможуть заняття йогою або фізичні вправи. Також можна звернутися до психолога.
-
Ходіть до спортзалу, якщо у вас є така можливість. Ви зможете залишатися в гарній фізичній формі, розширити своє коло спілкування, на деякий час спрямувати увагу зі своїх сімейних обов'язків на щось інше.
-
Харчуйтеся повноцінно. Ваше харчування безпосередньо впливає на ваш настрій.
-
Допоможіть дитині впоратися з віковими проблемами. Якщо дитина страждає від фізичних або емоційних проблем, саме це може бути причиною вашого емоційного вигорання. Проконсультуйтеся з дитячим лікарем або психологом, щоб знайти оптимальне рішення.
Молодим мамам не варто легковажно ставитися до емоційного вигорання. Не соромтеся звертатися по допомогу. Не беріть на себе непосильну ношу – попросіть допомоги у близьких.
Як говорити з батьками про готовність дитини до школи
Одні батьки вважають, що дитину можна віддавати до школи, якщо вона вміє читати й рахувати та невимушено спілкується із однолітками. Інші вважають: що пізніше дитина піде до школи, то краще. Щоб розвіяти свої сумніви, вони можуть прийти до вас. Дізнайтеся, як говорити з батьками про готовність дитини до навчання у школі, щоб і батьки були задоволені, і собі нервів не попсувати
Мама шестирічного Петрика запитала у вихователя Олени Іванівни, чи готовий її хлопчик до школи. Олена Іванівна запропонувала мамі проконсультуватися з практичним психологом. Але мама Петрика захотіла почути авторитетну думку директора. А якщо й до вас завітають батьки ваших вихованців з таким запитанням, знаєте що відповідати? Вам у поміч — критерії, які дадуть змогу оцінити готовність дитини до школи, та анкета для оцінки готовності. А також — сценарій розмови з батьками.
З’ясуйте, чи готова дитина до школи
Щоб зрозуміти, чи готова дитина до школи, поговоріть з практичним психологом, вихователем і самою дитиною. А також дізнайтеся, що думають про готовність своєї дитини батьки. Після бесіди з дитиною самостійно оцініть її за критеріями готовності до школи.
Поговоріть з практичним психологом
Дізнайтеся думку практичного психолога про психологічну готовність дитини до школи. Уточніть, що він враховує у висновку: тест, спостереження за дитиною, бесіду. Це допоможе вам аргументувати власну думку під час розмови з батьками.
Розпитайте вихователя про дитину
Саме вихователь найточніше відповість, наскільки дитина відповідає критеріям готовності до школи. Він розкаже про рівень соціальних навичок дитини, бо бачить її взаємодію з дітьми у групі.
Запропонуйте вихователю анкету «Чи готова дитина до школи». Дитина відповідатиме на запитання, а вихователь заповнюватиме анкету.
Вихователь має стежити, щоб у дитини був гарний настрій, вона не була хворою і перевтомленою, коли заповнюватиме анкету. Якщо дитина не може відповісти на якесь запитання, вихователь може їй підказати відповідь.
Поспілкуйтеся з батьками та дитиною
Під час бесіди з батьками спочатку покажіть їм незаповнену анкету. Попросіть оцінити, наскільки добре, на їхню думку, дитина зможе відповісти на запитання анкети. Відтак покажіть їм заповнену анкету дитини, щоб вони могли співвіднести реальний рівень підготовки дитини до школи з тим, який вони собі уявляють.
Озвучте батькам критерії готовності дитини до школи. А потім дізнайтеся у них, як вони оцінюють готовність своєї дитини до школи за цими критеріями.
Важливо поспілкуватися з дитиною: якщо дитина каже, що не хоче йти в школу, для батьків це має стати приводом замислитися, чи варто віддавати її цього року. Розмовляйте з дитиною в присутності батьків, щоб вони могли оцінити ситуацію з боку. Заповніть з дитиною анкету в присутності батьків, якщо вони сумніваються в правильності її результатів.
Розкажіть батькам про критерії готовності дитини до школи
Деякі батьки вважають, що найважливіший критерій готовності дитини до школи — це вік. Поясніть їм, що дитина може здобувати початкову освіту, як правило, з шести років.
Розкажіть про 10 важливих критеріїв, за якими можна судити про готовність дитини до навчання (табл.).
Батьки часто про них не знають, до того ж судять по собі — їх у школу віддали в сім років, значить, і дитина має піти в цьому віці до школи.
10 критеріїв готовності дитини до школи
| Критерій | Що означає |
|---|---|
| Здатність контролювати власні дії | Лобові частки мозку, які відповідають за контроль, а також за читання і письмо, формуються у дитини до семи років. Самоконтроль пов’язаний з фізіологією дитини, і насильно вплинути на нього ніхто не може. Якщо дитина поки не опанувала самоконтроль, значить, її організм ще не готовий до навчання в школі |
| Слухняність | Дитина має слухатися дорослих. Це необхідно, щоб виконувати завдання і вказівки вчителя. Якщо у дитини проблеми зі слухняністю, для батьків це привід засумніватися в тому, що їй час до школи |
| Інтерес до школи | Мотивація важлива для успішності дитини в школі. Без неї дитина погано вчитиметься, навіть якщо має хороші здібності до навчання. Порадьте батькам запитати у дитини, чи хочеться їй в школу. Якщо вона відповість «ні», батькам потрібно зацікавити її школою, розповідати, як цікаво їй вчитиметься |
| Розвинене мовлення і фонематичний слух | Словниковий запас дитини — це можливість правильно сприймати інформацію й доносити її до оточення. Нерозвинений фонематичний слух призведе до помилок на письмі. Запропонуйте батькам перевірити словниковий запас дитини. Приклади запитань для дитини: «Як називаються предмети зі скла? Із заліза? Які існують предмети одягу? А якого вони бувають кольору? Як називають дитинча коня? А дитинча корови? Собаки? Курки?» |
| Здатність виконувати прості логічні операції | Логіка необхідна для розуміння шкільних предметів. Порадьте батькам звернути увагу, чи добре дитина вловлює причиново-наслідкові зв’язки. Запропонуйте їм розв’язати разом з дитиною кілька простих логічних задач і подивитися, чи зможе дитина з цими завданнями впоратися. Приклад завдання: «Сашко вищий за Мишка, але нижчий за Дмитра. Хто нижчий за всіх?» |
| Розвинена дрібна моторика і пам’ять | Дрібна моторика і пам’ять необхідні дитині, щоб вчитися писати, читати і рахувати. Це базові навички, яким навчають у початковій школі. Але добре, якщо батьки допоможуть дитині бути впевнененою у своїх вміннях і навчатимуть різати ножицями, нарізати овочі, малювати і ліпити тощо |
| Здатність до довільної діяльності | Дитина має вміти зусиллям волі мотивувати себе на виконання завдань. Інакше вона не зможе висидіти урок або впоратися з домашнім завданням |
| Самостійність | Дитина має розуміти, що відповідальність за успіх у навчанні в школі лежить на ній, а не на батьках або учителях. Запитайте батьків, чи прибирає дитина вдома іграшки або тарілки зі столу, чи допомагає по господарству |
| Знання про школу | Запитайте батьків, чи розповідали вони дитині, що таке школа і що там роблять. Дитина може хотіти в школу, бо гадає, що там граються, як в дитсадку, і спати не потрібно |
| Здатність працювати в колективі | До школи у дитини мають бути розвинені соціальні навички, щоб конфлікти з однокласниками не відволікали від навчання. Якщо вихователь або практичний психолог говорять, що дитина ще не звикла перебувати в колективі, це привід відкласти її навчання в школі на рік |
Говоріть тактовно, неупереджено. Свою думку підкріплюйте фактами й аргументами, які отримали від вихователів і практичного психолога. Не наполягайте на своєму: чи піде дитина в школу цього року чи ні, вирішуватимуть батьки. Ви можете їм лише порекомендувати.
https://www.youtube.com/watch?v=S9gYGvC4Dt4
Консультація
Чому корисно дитині читати перед сном?
Казка перед сном – чудовий спосіб демонстрації вашої любові до дитини
Читаючи дитині на ніч, ви не тільки розважаєте її і розвиваєте, ви таким чином показуєте свою любов до малюка. Вам здається: ну що можуть дати 15 хвилин читання?
Не сумнівайтеся – дуже багато! Якщо ви будете читати дитині на ніч щодня, малюк точно буде знати, що його люблять, про нього піклуються. І ніякий мультик або диск не замінить рідного голосу і батьківського тепла. Психолог Неллі Дебела каже, що читання на ніч – це дуже потужна моральна підтримка для дитини.
Замінюючи читання фільмом або мультиком, пам’ятайте, що це вже готові продукти фантазії людини. А книга, казка дає можливість дитині створити власний світ, пофантазувати. І правильний розвиток дитини – це розвиток, перш за все, її уяви.
Читаємо дитині казки на ніч – вчимо життя За словами психолога Павла Басанського, казки допомагають дитині усвідомлювати свій життєвий досвід і переживання, створювати власний світ. Слухаючи казки, малюк отримує рідкісну можливість стати сильним, хитрим і спритним, добрим і великодушним, сміливим і мужнім. Тобто знайти своє місце в реальному світі. Навіть страшні й сумні казки та оповідання, на думку Басанського, потрібні. Адже і страх, і печаль – це нормальні людські почуття, яких не потрібно уникати. Але важливо вибирати перевірені часом твори. Найкраще – народні, відповідні ментальності дитини. Тобто якщо тато малюка ірландець, а ви українка – читайте малюкові і ірландські, і українські казки. Звичайно, не варто читати страшні казки на ніч. Особливо якщо ваша дитина дуже вразлива.
Читаємо дитині – розвиваємо її мову і пам’ять Словниковий запас дитини активно формується у віці від 10 місяців до 1,5 року. В 3 роки, якщо батьки займалися з малюком, його словниковий запас повинен складати від тисячі слів і більше. Тому так важливо в цей період читати дитині, і не тільки на ніч. До речі, починати читати вірші малюкові можна ще тоді, коли він знаходиться в утробі матусі. Кумулятивні казки, тобто казки, в яких є повтори, розвивають пам’ять дитини. Читаючи таку казку в другий і третій раз, можна запропонувати дитині самій повторити уривок.
Також дуже корисно читати вірші. Під час читання віршів у дитини розвивається почуття ритму. А якщо ще і попросити продовжити рядок, то тренуватися буде і пам’ять. Прочитаний заколисуючим голосом вірш здатний, як колискова, приспати дитину.
Джерело: https://dytpsyholog.com
